середу, 30 березня 2016 р.

Университет Риджент обучает украинских травмотерапевтов с Божьей помощью

Университет Риджент обучает украинских травмотерапевтов с Божьей помощью
http://crsua.blogspot.com/2016/04/universitetridzhentobuchaetukrainskihtravmoterapevtovsbozhejpomoshhju.html
Американский университет Риджент (Regent University, Virginia Beach, USA), Украинская евангельская теологическая семинария (УЕТС) и Киевский национальный университет им. Тараса Шевченко совместно впервые в Украине открыли постдипломную сертификационную программу подготовки травматерапевтов. Трехмодульный курс продолжительностью 15 месяцев включает комплексную подготовку специалистов и их практику под наблюдением квалифицированных наставников-супервизоров.

«Эту идею подала моя коллега-украинка доктор Запорожец. Получилось совпадение, что я приехал читать эту тему, и к ней был интерес из-за событий в Украине, — делится впечатлениями преподаватель первого модуля программы Мэрилл Риз. — Очень много людей после занятий подходили, задавали вопросы, масса людей просили провести с ними консультации, и мы могли работать 24 часа в сутки».

Меррилл Риз – обладатель докторской степени в области образования и подготовки консультантов, лицензированный консультант LPC, магистр психологического консультирования, сертифицированный травматолог Академии травматологии «Зеленый Крест» доцент и сокоординатор Центра изучения травмы университета Риджент (Regent University USA).

В Украине огромная потребность в этом материале. В связи с военными действиями, тысячи людей потеряли своих близких, более полутора миллионов вынуждено оставили дома. С вопросами травмы сегодня сталкивается каждый волонтер, капеллан, служитель поместной церкви или специалист-психолог.

«Конечной целью будет организация центра по работе с людьми, которые пережили какие-либо травмирующие события, — рассказывает Мэрилл Риз. — А наша конечная цель – чтобы мы постепенно вышли из этого проекта, чтобы он работал самостоятельно. Я — человек веры, и я верю, что Бог так подготовил и создал все условия, чтоб именно сейчас такой центр мог возникнуть, этот тренинг мог быть проведен и люди могли быть подготовлены».

Травмотерапия объединяет комплекс методов, которые помогают освободиться от болезненного возвращение в прошлое людей с травматическим опытом, а также восстанавливают внутренние ресурсы человека, имеющего психологическую травму и помогают ему принять себя и осознать «здесь-и-сейчас».

«В структуре программы — а она комплексная — есть те ответы на вопросы, которые у меня возникли в работе, — рассказывает киевский психолог, тренер, коучер Анна Громова. — Сейчас чаще появляются запросы на травматерапию. Либо возвращаются ребята (из АТО), либо их жёны приходят, потому что сами не могут справиться. Либо происходит то, что психологи называют «вторичной ретравматизацией».

«Тема эта очень интересует поскольку я живу в прифронтовой зоне, очень много детей-переселенцев. Дети травмированы, и в целом общество травмировано. Здесь ты слушаешь, сопоставляешь, как ты делал и как рекомендует ученый. Нахожу очень, очень и очень полезные вещи», — рассказывает детский и семейный психолог с 20-летним стажем из г. Запорожья Светлана Бородец.

«Этот курс для профессионалов расставляет опорные точки в том, что мы и так делаем, для сопутствующих людей — капелланов, консультантов — это введение в травмотерапию, ну и для интересующихся людей это возможность проверить себя, понять, эта сфера для меня или нет?» — делится психолог, травмотерапевт из Киева Ксения Виттенберг.

«Сотрудничество очень приятно, очень нужное и происходит вовремя. Последних полтора года — не смотря, это Россия или Украина — мы все пережили травму», — комментирует президент Ассоциации «Еммануил» Стив Вебер, присутствующий на одной из учебных сессий.

Среди 70-ти студентов — практикующие психологи и психиатры, преподаватели, волонтёры различных служб помощи пострадавшим в военных действиях. Самая большая группа — 9 человек — консультанты линии доверия «Доброе слово» Ассоциации «Еммануил».

«Мы очень рады возможности быть здесь на семинаре потому что это внесёт существенный вклад в наш уровень нашей консультативной подготовки и способности помогать. Сегодня существует огромный запрос на психологическую помощь людям, пережившим травму. И этот семинар — один из тех, который поможет нам утвердиться в том, что мы специалисты в данном направлении», — рассказывает Инна Черепова, руководитель линии доверия «Доброе слово».

Ко второму модулю готовятся 18 студентов с высшим психологическим образованием. У них впереди лекции и 120 часов практики под индивидуальным наставничеством супервизоров.
В свою очередь, представители Университета Риджент также говорят о желании развивать сотрудничество с Украиной в сфере образования.

По материалам: Мировые Христианские Новости
Олександр Кривенко, римо-католик, юрист, журналіст, інструктор з інформування про мінну небезпеку, викладач-експерт із інформаційної комунікації, правозахисник і благочинець
м. Київ
+380632413681
skype: kryvenko_oleksandr
akryvenko64@gmail.com
http://a-kryvenko.blogspot.com/
http://www.facebook.com/oleksandr.kryvenko.5
https://twitter.com/OleksaKryvenko
https://google.com/+OleksandrKryvenko
https://instagram.com/oleksandrkryvenko/
https://www.tumblr.com/settings/blog/oleksandr-kryvenko
https://vk.com/oleksandr.kryvenko

Додаткові матеріали: 2016040108.MHN_350-300316-5_HD720p.mp4
2016040109.MHN_350-300316-5_audio.mp3



четвер, 17 березня 2016 р.

Адаптація бійців: на що варто звертати увагу

Адаптація бійців: на що варто звертати увагу
“Пошта” довідалась, як залишити в окопах психологічні наслідки війни і не впустити їх додому та родину
Марія Терендій №30 (1789), четвер, 17 березня 2016

фото: ednist.info
Війна триває, люди гинуть, сили волонтерів вичерпуються… Пережиті емоції демобілізованого не мають минулого часу, а в теперішньому суспільство ще до кінця не готове сприймати бійця. Одна з найпоширеніших проблем військових, що повертаються в мирне життя, це бойовий посттравматичний синдром.
Духовна реабілітація
У суспільстві є два вороги: внутрішній і зовнішній. Подекуди, де безсила агресія, зброя та гроші, допомагає щось неземне, яке не завжди можна осягнути розумом, а лише вірою. Про те, що допомагає бійцям вижити на бойовому полі і в мирному житті, говорять ті, хто намагається в найважчі дні стати точкою опори для бійців, – військові капелани.
“Війна – це деструктивний час, коли боєць сам-на-сам залишається зі своїм страхом і проблемами. Тут виникає потреба в розмові, сповіді, де військові починають відчувати захист, на який можна було б опертись і зрозуміти, що не все пропало. Ми пропонуємо спільну молитву, бесіди і буття поруч з ними, організовуємо просвітницько-культурні заходи з елементами арт-терапії, духовної терапії в сенсі духовних розмов. Спілкуємося про те, що вони пережили на сході і як складається життя після війни уже вдома. Там вони переконані у важливості справи, після повернення бачать подекуди байдужість. Аби реабілітуватися, пропонуємо спілкування, емоції, навантаження. Доброю практикою є, коли військові вступають у навчальні заклади і продовжують навчатися”, – розповідає “Пошті” військовий капелан Михайло Білецький.
Зі слів отця Михайла, на війні для бійців важлива присутність духовного наставника, який провадить щоденні молитви. Подекуди це входить у добру звичку.
“Військовий капелан не бере участі у військових діях. Його місія бути там і воювати словом. Пригадую, коли перебував на сході, в Луганській області, на одному місці дислокації, то щодня проводив там літургію, молитву. Якось обставини склалися так, що змушений був перенести богослужіння. Тоді мене запитали: “Батюшка, чому сьогодні не було богослужіння?” В такі моменти починаєш розуміти, що твоя присутність там обов’язкова”.
Про те, наскільки важлива присутність капелана в інших країнах, розповів “Пошті” Всеволод Семененко, священнослужитель Гарнізонного храму свв. Петра і Павла, капелан Львівської архиєпархії УГКЦ.
“У країнах, які воювали, запроваджено практику, де капеланство є офіційною структурою, що обслуговує армію. Подекуди це цивільні працівники, які нараховують цілий військовий штаб, а капелан має звання і свою форму. Є випадки, коли їм надають зброю. Чому це так важливо? Капелан може бути і заступником командира у відповідному підрозділі, де в окремих випадках він змушений буде заступити на пост командира. Сьогодні в державі постає завдання, яке передбачає зробити універсальний штаб капелана одної конфесії”, – акцентує отець Всеволод Семененко.
Не “все пропало”!
Питання не в кількості реабілітаційних центрів, а в суспільстві, його ставленні до бійців, зокрема підтримці. Створення державних консультаційних центрів – радше відмивання коштів, зазначив “Пошті” керівник Західного регіонального медіацентру Міноборони України Олександр Поронюк.
“Ситуація тут дещо перебільшена. Справді є люди, які пережили лихоліття війни, а є шум, який створюється з нічого. Безперечно, бійці мають отримувати преференції від держави, які передбачали б можливості у різний спосіб реабілітуватись. Та є випадки, коли люди, що проходять бойові дії, об’єднуються в мікрогрупи і вже там вирішують свої проблеми, адже війна їх робить сильнішими. Це дієво та ефективно! Важливо розставляти акцент на психології суспільства, де звикли, на жаль, чаркою вирішувати проблеми… Часто в суспільстві нагодою користуються політичні сили, а певні громадські діячі намагаються створити з цього вигідну ситуацію. Берімо приклад з американців, канадців, які зараз перебувають на Яворівському полігоні. Свій вільний час вони проводять з користю і для себе, і для інших: на дозвіллі грають у спортивні ігри, багато спілкуються, позитивно налаштовані стосовно інших. У таборах облаштовують інтернет-клуби, де вільно можуть спілкуватися з рідними. Це все позитивно впливає на морально-психологічний стан. Боєць знає, за що він воює!” – каже Олександр Поронюк.
Зі слів Олександра Поронюка, з посттравматичним синдромом повертаються не більше 25%, якщо говорити про професійних військових. І це небагато. Сьогодні фахівці з-за закордону говорять про те, як швидко в нас переймають закордонний досвід і реалізовують його тут.
“У нас є радикальні зміни на краще. Виховання колективу через особистість і навпаки ніхто не скасовував. Коли потрапляєш у чоловіче середовище, треба жити за певними правилами. Один у полі не воїн!
Є офіційно визнані центри, зокрема, Військово-медичний клінічний центр Західного регіону у Львові, госпіталь у Винниках, де функціонують палати реабілітації. Уже там можна отримати кваліфіковану допомогу”, – каже він.
Іншу думку висловлює Юлія Захарчук, волонтер ГО “Волонтерський курінь”, яка добровільно допомагає від початку війни, відвідує заклади лікування бійців, передає допомогу вояками на передові позиції. Вона наголошує, що у Львові таки є проблема з координаційними центрами.
“Є два паралельні світи: війна і мирне життя. У кафе звучить російська музика, подекуди офіціанти неоднозначно реагують на українську мову. Удома теж не всі підтримують вибір воювати: мати засуджує дії сина, дружини подають на розлучення, а родичі користуються становищем бійця. Прикро, але це все посилює посттравматичний синдром бійців, – розповідає Юлія Захарчук.
А ось одна історія, яка взагалі шокує! “Останніми днями дізналася про ситуацію, коли боєць перебував близько місяця в комі, а рідні за цей час навіть не поцікавилися станом хворого. А після смерті цього вояка інтерес із боку родичів пожвавився до… пільг, які вони можуть отримати. І такі історії непоодинокі, – розповідає співрозмовниця. – У хворого бійця здебільшого пригнічений настрій: будь-які звуки, репліки чи погляди можуть спричинити агресію, яку він може спрямувати на дружину чи дітей. Після того, як оговтається, він сам не розуміє, як таке могло статись. Якщо зателефонувати на гарячу лінію, соціальні працівники одразу скеровують до поліції або рекомендують звернутися до лікарні Шептицьких. Волонтери створюють місця для реабілітації військових. У одному зі сіл Львівщини є ділянка з пасікою, де можна пройти ультразвукову реабілітацію. На території лікарні на вул. Кульпарківській, 95, в окремому приміщенні, яке облаштували за добровільні внески суспільства, створено реабілітаційний центр “Фенікс”. Там безкоштовно можна відвідати тренажерний зал, душові кабіни, масажні ліжка. Є відповідні спеціалісти, які допоможуть демобілізованому в будь-яких інших питаннях”.
Михайло Васюта, демобілізований офіцер, який пройшов війну, з особистого досвіду каже, що однозначно на питання адаптації бійців потрібно звертати більше уваги. “Ми зі своєю ротою стояли під російським кордоном, у період, коли був котел в населених пунктах Ізварине, Іловайськ… У таких ситуації треба мати добрі нерви, щоб усе це витримати. У другій хвилі мобілізації, в яку потрапив я, найчастіше демобілізовували солдат через моральні-психолохічні причини, ніж фізичні. Бійці думають, що після служби самі впораються зі своїми проблемами. Але це не так. Там, де потрібна допомога фахівця, сам не розберешся!” – наголосив “Пошті” Михайло Васюта.
Психологічна реабілітація
Марта Пивоваренко, психолог, голова правління ГО DevelopmentFoundation, розповідає про ознаки та наслідки, з якими стикаються солдати після повернення з війни, і попереджає, що невчасне звернення до фахівців має певну загрозу не лише для себе, а й для суспільства.
“Симптоми посттравматичного синдрому такі: змінюється поведінка людини, сни стають короткотривалими з частими пробудженнями вночі, нічні жахіття, апатія, погіршення апетиту, можлива й ізоляція від зовнішнього світу або навпаки гіперкомунікація, збудженість. Ці прояви – наслідки побаченого, почутого. Якщо впродовж місяця стан демобілізованого не покращується, треба на це звернути увагу! Необов’язково відразу вважати це посттравматичним стресовим розладом, але це перші симптоми негативних змін психіки. Такий стан буває не лише у військових, а й у їхніх близьких. Звертатися по допомогу можна до військового капелана, соціального працівника, психіатра, психолога, сімейного лікаря, будь-кого, хто може вислухати. Але насамперед намагайтесь обговорити свій стан і внутрішні почування з рідними. Якщо є неконтрольована поведінка, звертайтеся до психіатра”, – розповідає “Пошті” психолог.
Також співрозмовниця розповідає, якою є програма реабілітації бійців за кордом і яка тенденція сьогодні в Україні з адаптацією.
“У США після п’яти років війни з В’єтнамом замислились про те, що військових небезпечно залишати без опіки. В Америці є програми реабілітації тривалістю від 21 дня і більше. А в нас волонтери мобілізовують свої сили і намагаються допомагати демобілізованим. Наприклад, в Ізраїлі мають напарників. Також існує бінарна система, групові програми для військових... У нас ці питання недооцінюють. Якщо є можливість санітарно-курортного відпочинку – користуйтесь нагодою. І ще – є неофіційна статистика від громадських організацій, що 40% військовослужбовців не звертаються до психолога”.

http://www.lvivpost.net/lvivnews/n/34914

четвер, 28 січня 2016 р.

Католицький блог kryvenko-maranatha: Зустріч із Арнальдо Панґрацці та презентація серії...

Католицький блог kryvenko-maranatha: Зустріч із Арнальдо Панґрацці та презентація серії...: Зустріч із Арнальдо Панґрацці та презентація серії книг для військових капеланів у Києві

Католицький блог kryvenko-maranatha: Військове капеланство: законодавчі перспективи та ...

Католицький блог kryvenko-maranatha: Військове капеланство: законодавчі перспективи та ...: Світлина з kapelanstvo.org.ua Військове капеланство: законодавчі перспективи та навчання - на порядку денному України